Вот кстате про приключения. Лег я спать, сегодня ночью, и не успели глаза закрыться, как музыка заиграла. Дивная-дивная, громкая-громкая. В час ночи. Подумал мож допился, что уже при горизонтальном положении музыка мерещится, но звонок в дверь намекнул что все не так просто. Открыв дверь, бабушка по моейму роже лицу догадалась, что квартирой ошиблась. Отправив стойкого разведчика на поиски орков, сам начал решать, какой инвентарь брать, и натягивать ли на себя кожу из жопы дракона. Выбрав молот Тора, она же резиновая киянка с ручкой метра полтора, и натянув на голову атрибут правосека (не распятого мальчика), в дверь снова пошкребся разведчик. Ну я так и открыл. Героическая бабушка почти сдержалась, и сделалав всего шажек назад попросила уже никуда не идти, потому что она уже все порешала. Припугнув орков назгулами. Вот такая ночная история.
Не плач, кохана, чуєш, я живий. Не міг тобі раніше подзвонити. То був страшний, запеклий, довгий бій, Та ми не мали права відступити. Скажи хоч слово, мила, не журись. Утри сльозу й нарешті посміхнися, А ще молись, за нас усіх молись. І матері від мене поклонися. Цілуй дітей і батькові привіт, Скажи, його «Кобзар» тепер в нагоді: Ми з хлопцями завчили «Заповіт», Під обстрілом читаємо відтоді. Пробач, ріденька, знову мушу йти. І не питай, куди тепер рушаю. Мене чекають прокляті світи, Коли вернусь я й сам уже не знаю. Вона в сльозах стискає телефон, Пусті гудки, в душі гроза лютує. Та він живий, то був поганий сон, Її любов його, таки, рятує! А він десь там, де небо у вогні. Боронить свою землю від навали. Він вже давно не лічить ночі й дні, Він робить все, щоб ми війни не знали!